Як з’явилися меридіани і паралелі?

Уже у ІІ столітті до н.е. грецький астроном Гіппарх використовував ідею визначати місцерозташування точок на земній поверхні за допомогою уявних ліній. Він вибрав лінію, що проходила через грецький острів Родос у якості точки відліку, від неї він вираховував положення будь-яких об’єктів на сході і заході. Грецький астроном Клавдій Птолемей, що жив у ІІ сторіччі н.е., загалом вважається першим, хто придумав систему, подібну до нинішньої. Лінії широт він розташував паралельно екватору. А от у якості нульового меридіана для відліку довготи він вибрав лінію, що проходила через західний кордон “світу”, який за його днів закінчувався на островах Щастя (пізніше їх назвали Канарськими островами).

Міжнародної згоди про те, яку ж лінію вибрати у якості нульового меридіану для визначення західної і східної довготи не було досягнуто аж до 1884 року. Того року в столиці США, Вашингтоні, зібралася Міжнародна меридіанна конференція, на якій були присутні 41 делегат із 25 країн. Оскільки на початковому меридіані необхідно було робити астрономічні спостереження, то делегати надали перевагу лінії, що проходила через добре оснащену обсерваторію. Переважною більшістю голосів було вибрано меридіан, що проходить в Англії через Гринвіч.

Королівська Гринвіцька обсерваторія